вихваляка

ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм.

Той (та), хто вихваляється; хвалько.

Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко);

– Ти невимовний вихваляка, Лесе. Звичайно, все лісове товариство шанує вашу працю. Таж не ви одні пильнуєте Ліс! (Ю. Покальчук).

Значення в інших словниках

1. вихваляка — вихваля́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. вихваляка — -и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вихваляка — див. пихатий  Словник синонімів Вусика
4. вихваляка — ХВАЛЬКО́ розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Н підсил. розм., ХВАСТ підсил. розм., ВИХВАЛЯ́КА підсил. розм.; САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе); ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка).  Словник синонімів української мови
5. вихваляка — ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Бойко, Ростіть.., 1959, 82).  Словник української мови в 11 томах