вихованець
ВИ́ХОВА́НЕЦЬ, ви́хова́нця, ч.
1. Дитина або молода людина, яка виховується чи виховувалася ким-небудь або де-небудь.
[Хілон:] Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената (Леся Українка);
На воротях ціла юрба дітей – вихованців дитячого будинку (А. Головко);
Не забувають свою вчительку колишні її вихованці (О. Гончар);
Вихованці Андрія Івановича вдячні своєму першому майстрові: будь-яка професія дається їм легше, ніж учням інших шкіл (Г. Усач);
// Дитина, взята ким-небудь на виховання (див. вихова́ння 1).
Написавши ще в опікунськім суді потрібну заяву, подався [господар] зі своїми новими вихованцями на Вільку (І. Франко).
2. Людина, яка вчиться або здобула освіту в якому-небудь навчальному закладі.
Карл Павлович сам був вихованцем Петербурзької Академії художеств [мистецтв] (О. Іваненко);
М. Грушевський, вихованець Київського університету – учень професора В. Антоновича – найвидатніший український історик, людина величезної ерудиції (з наук.-попул. літ.).
3. Тварина, за якою доглядають і якій прищеплюють певні навички.
Він був ініціатором голубника, .. він з любов'ю тренував швидкокрилих вихованців (О. Донченко);
– А ось тут стоїть мій улюбленець, – сказав Євдоким, ласкаво оглядаючи свого вихованця. – Скоро піде звідси на іподром (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)