вихований
ВИ́ХОВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́ховати¹.
Всі вважали дочок станового за розумних, добре вихованих (І. Нечуй-Левицький);
– Се мене тривожить. Адже ж знаєте, як вона в мене вихована. Ніколи не брехала (І. Франко);
Ніжність велику почував Тарас Шевченко до дітей, – ніжність, яка відрізняє всіх нас, слов'ян, вихованих на принципах гуманності (П. Тичина);
Багато розмовляв з полковником Галієвим про трагедію безпорадності погано вихованих нещасних дівчаток (О. Довженко);
// ви́ховано, безос. пред.
Він [молодий шляхтич] згорда відповів: – За мене .. не знадобиться червоніти нікому: хоча мене вигодовано і виховано у хлопській сім'ї, але ті хлопи мене змалку вчили правди, і честі, й добра (М. Старицький);
– Жінка повинна бути помічником своєму чоловікові. Так мене виховано, і так я виховувала... (В. Підмогильний).
2. у знач. прикм. Який унаслідок виховання набув навичок пристойного поводження; чемний, ввічливий.
Він [Толя] був хлопчик делікатний, вихований (В. Винниченко);
Як йому краще зробити, щоб і виявити своє ставлення до Мирослави, й одночасно додержати пристойності вихованої людини? (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)