вихорити
ВИ́ХОРИТИ, рю, риш, ВИ́ХРИ́ТИ, ви́хрю́, ви́хри́ш, недок.
1. що, чим і без дод. Крутити що-небудь, чим-небудь, утворюючи вихор, вихори (див. ви́хор¹ 1).
Вітер .. рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив на всі сторони (Панас Мирний);
Херсонські суховії вихрили хмари червоного рудного пилу на шляхах (Іван Ле);
А вже по дорогах лютує І вихрить снігами зима (Л. Первомайський);
// Крутити швидко чим-небудь навколо себе.
Смолярчук вихрить перед ним ціпком (Г. Косинка);
Газетярі вихрили пакунками вечірніх газет (С. Скляренко).
2. кого. Трясти голову, схопивши за волосся.
Ось привезли .. Патрети [портрети] всіх багатирів [богатирів]..; Як Муромець Ілля гуляє.., Як Переяслів [Переяслав] боронив; Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив (І. Котляревський);
– Він мене за чуба та як почав вихрити то направо, то наліво – трохи голови не зірвав з шиї (І. Нечуй-Левицький).
3. Те саме, що ви́хоритися¹.
Тихо. Не вихорить метелиця. Чисте небо, і від того холоднішає повітря (А. Шиян);
Тремтливий диск пропелера рвав круг себе густе повітря, скажено вихрив, збиваючи бурю в ясний день (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)