вишній
ВИ́ШНІЙ, я, є.
1. заст. Який знаходиться, міститься на великій відстані від землі.
Високо над усім грає-сяє вишнє променясте сонечко... (Марко Вовчок).
2. рел.-церк. (з великої літери). Який виходить із неба, від Бога.
Ти з узвичаєної щирості, із дружби вирвалась на волю і знов прийшла по Вишній милості з весною, з квітами, з любов'ю... (В. Стус);
Не любіть і не ненавидьте тіло своє – дайте йому жити за природою своєю, Вишній промисел ви цим прославите і в марнотну боротьбу із собою не вдаватиметеся! (Валерій Шевчук).
3. у знач. ім. Ви́шній, нього, ч., рел.-церк. (з великої літери). Бог.
– Чули глас труб небесних? Але бійтеся вчути голос Вишнього самого! Бійтеся! (Г. Хоткевич);
І співав, поклони б'ючи, аж до втоми, знеможення: – Живий у помочі Вишнього... (Н. Королева);
Від щедрості, дарованої Вишнім, Писалось легко (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)