вищиряти
ВИЩИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВИЩИ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЩИРИТИ, рю, риш, док., що, розм.
Те саме, що вишкіря́ти.
Чорна морда сердито мигала очима й вищиряла білі зуби (І. Нечуй-Левицький);
Ото старий Клименко й зрадів був, і зуби вищирив, як той вовк (Д. Бузько);
В хижій посмішці вищирила [Сянка] білі зуби (Г. Колісник);
* Образно. Ота книжна погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу відразу до пихи, де б не вищирювала вона свої ікла (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)