вйо
ВЙО, виг.
Уживається як окрик, яким підганяють коней; но.
– Вйо! – закричав він дико, і ми виїхали на дорогу чи на якусь рівну галявину (І. Муратов);
– Вйо, коні! – стрельнув батогом Іван (М. Стельмах);
Вона [царівна] одяглася в хлоп'яче вбрання, приторочила свою вишиванку до сідла, скочила на коня і – вйо! – майнула поміж чагарями до Ведмежої долини (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)