внучок

ВНУ́ЧОК (ОНУ́ЧОК, рідко УНУ́ЧОК), чка, ч.

Зменш. до внук.

Знакомого [знайомого] він пана внучок (І. Котляревський);

Тепер бігає мій онучок Павлушка веселий, хороший, а я, дід, знаю, що виросте він чудесним хлопцем (Остап Вишня);

– Онучок у мене є. Втішне таке, сибірне хлоп'я (Ю. Збанацький);

– То щастя, що онучок побачив диво, – мовила баба, радо усміхаючись. – Не всякому це дається. Мало було таких людей, які уздріли чудо-цвіт (О. Бердник).

Значення в інших словниках

1. внучок — вну́чок іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внучок — (онучок, рідко унучок), -чка, ч. Зменш. до внук.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внучок — див. внук; дитина  Словник синонімів Вусика
4. внучок — ВНУ́ЧОК (ОНУ́ЧОК, рідко УНУ́ЧОК), чка, ч. Зменш. до внук. Знайомого [знайомого] він пана внучок (Котл., II, 1952, 194); — Онучок у мене є. Втішне таке, сибірне хлоп’я (Збан., Єдина, 1959, 212).  Словник української мови в 11 томах