внуччин

ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е.

1. Належний онуці.

– Не дам! То не моє, то внуччине (М. Коцюбинський).

2. Стос. до онуки.

Внуччин чоловік міг би скопати город чи полагодити кран (із журн.);

Онуччине весілля.

Значення в інших словниках

1. внуччин — вну́ччин прикметник рідко  Орфографічний словник української мови
2. внуччин — (онуччин, рідко унуччин), -а, -е. Належний онуці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внуччин — Вну́ччин, -на, -не; -ні, -них  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. внуччин — ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці. — Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94).  Словник української мови в 11 томах