внуччин
ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці.
— Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94).
Словник української мови (СУМ-11)ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці.
— Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94).
Словник української мови (СУМ-11)