внівець
ВНІВЕ́ЦЬ (УНІВЕ́ЦЬ), присл. Дотла, вщент, зовсім.
Яке де упало зерно при дорозі. Те скоро унівець стоптали прохожі (Манж., Тв., 1955, 104);
Скільки тут, на землі.. Плаче юних сердець, Що розбились внівець Тим коханням палким і огнистим! (Рильський, І, 1956, 23).
◊ Вніве́ць оберну́тися (піти́ і т. ін.) — стати нічим, розвіятися.
Недавня надія знову обернулася внівець, страх зігнав радість (Мирний, І, 1954, 226);
[Рябина:] Не дайте внівець піти моїй праці і господарству (Фр., IX, 1952, 415);
Вніве́ць поверну́ти — повернути в ніщо, зробити нічим.
Старшина козацтво унівець повернула… Усі землі посіла (Мирний, II, 1954, 85).
Словник української мови (СУМ-11)