внучка

ВНУ́ЧКА (ОНУ́ЧКА, рідко УНУ́ЧКА), и, ж.

Зменш. до вну́ка.

А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості (Т. Шевченко);

Чайка майже не слухав. Перед очима його все ще стояв величний патріарх із тою дівчиною – донькою чи онучкою. Їх розстріляють... (Д. Бузько);

Сяде [баба Олександра] на призьбі і до нас, цілої купи своїх онуків та онучок: – Ану, діти, гратись у гусей та вовка! (Б. Антоненко-Давидович);

Навчається добре бабусина внучка. Погано лише, що росте білоручка (С. Олійник).

Значення в інших словниках

1. внучка — вну́чка іменник жіночого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внучка — (онучка, рідко унучка), -и, ж. Зменш. до внука.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внучка — Вну́чка і ону́чка, -чки, -чці; -чки, -чок, -чкам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. внучка — ВНУ́ЧКА (ОНУ́ЧКА, рідко УНУ́ЧКА), и, ж. Зменш. до вну́ка. А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості (Шевч., І, 1951, 320); Навчається добре бабусина внучка. Погано лише, що росте білоручка (С. Ол., Вибр., 1959, 154).  Словник української мови в 11 томах