вовкуватий
ВОВКУВА́ТИЙ, а, е.
Похмурий, понурий.
Очі в неї якісь вовкуваті (О. Донченко);
Та ось дівчина перехопила вовкуватий Юрків погляд (С. Журахович);
// Відлюдкуватий.
Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (М. Коцюбинський);
Був вовкуватий, цей парубійко, цурався навіть зустрічатися поглядом (І. Багряний);
Прийшла в гості до невістки Сердита свекруха .. – Ой, невісточко, невдале У тебе дитятко. Якесь воно вовкувате. Німе, як телятко (П. Глазовий);
Чоловіки .. вміло несли попід пахвами одразу по кілька пляшок і відкривали пивні банки зубами на ходу, – вовкуваті, голомозі (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)