вовкуватий
ВОВКУВА́ТИЙ, а, е. Похмурий, понурий.
Та ось дівчина перехопила вовкуватий Юрків погляд (Жур., Опов., 1956, 92);
Очі в неї якісь вовкуваті (Донч., III, 1956, 382);
// Відлюдкуватий.
Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (Коцюб., І, 1955, 305).
Словник української мови (СУМ-11)