вовча

ВОВЧА́, а́ти, с.

Маля вовчиці.

Тулився він [Михайлик] до матері й недовірливо поблискував на ченців очима зацькованого вовчати (З. Тулуб);

Несіть сюди побільше хмизу, Підсмалимо оцих вовчат в кострищі (П. Воронько);

На мене дивляться його дітлахи – не сміють писнути. Ворота сміється й рече: – Ба яке затяте. Справдешнє тобі вовча. Але в мене присмирнієш (І. Білик);

Виє твоя вовчиця, Сіра, мов та землиця, Дітки твої – вовчата, Сірі усі, як мати (І. Жиленко);

* У порівн. В Маринки виявлялось щось уперто-завзяте й злісне, як у молодого вовчати, захопленого псами (В. Винниченко).

Значення в інших словниках

1. вовча — вовча́ іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вовча — -ати, с. Маля вовчиці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вовча — див. вовк  Словник синонімів Вусика
4. Вовча — Во́вча, -вчі, -вчею (а не Вовча́нськ); вовча́нський, -ка, -ке  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. вовча — ВОВЧА́, а́ти, с. Маля вовчиці. Тулився він [Михайлик] до матері й недовірливо поблискував на ченців очима зацькованого вовчати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 312).  Словник української мови в 11 томах
6. вовча — Вовча́, -ча́ти с. Волченокъ. Рудч. Ск. І. 12L.  Словник української мови Грінченка