Словник української мови у 20 томах

вогко

ВО́ГКО.

Присл. до во́гкий.

Несподівано раптом у чорну тишу щось впало .. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто о лице (М. Коцюбинський);

Очі телиці вогко, свіжо й іронічно ласкаво не перестають посміхатись (В. Винниченко);

Очі у батька вогко заблищали, як сині скельця (О. Донченко);

Вона вогко й розчулено поглянула на нього [Ваню], помічаючи, як увесь він почервонів і взявся тихим смутком (М. Івченко);

// у знач. пред.

Це була тіниста стежка, де було вогко навіть у посуху (М. Грушевський);

Вогко навкруги, холоднішає ніч (О. Гончар);

Земля холодить, і стає вогко, сиро (О. Бердник).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. вогко — во́гко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
  2. вогко — Присл. до вогкий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вогко — Во́гко, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. вогко — ВО́ГКО. Присл. до во́гкий. Несподівано, раптом у чорну тишу щось впало.. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто о лице (Коцюб., II, 1955, 209); Очі у батька вогко заблищали, як сині скельця (Донч.  Словник української мови в 11 томах