вогнепоклонник
ВОГНЕПОКЛО́ННИК, а, ч., рел.
Той, хто поклоняється вогню як божеству.
Була це звичайна нафта, здобута у Закавказзі і відома з давніх-давен перським вогнепоклонникам (З. Тулуб);
В Ірані збереглася невелика кількість вогнепоклонників (з наук. літ.);
У Баку були храми вогнепоклонників з вічними стовпами вогню внаслідок загоряння витоків природного газу, супутнього родовищам нафти (з наук.-попул. літ.);
* Образно. О, я не невiльник, Я ваш беззаконник. Я – сонцеприхильник, Я – вогнепоклонник (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)