воловід
ВОЛОВІ́Д, во́да, ч.
1. діал. Налигач.
– А тепер на тобі отеє в руку! – Я взяв. То був мотуз чи воловід якийсь, не знаю (І. Франко);
Сильний віл, моя доню, зриває воловід... (О. Назарук);
Брели люди, зв'язані по кількадесят воловодами, витоптували в степу чорний шлях, і лише гайвороння летіло слідом (Р. Іваничук);
За саньми на воловоді, одне за одним плуганились круторогий віл і шута корова (Ю. Логвин);
* Образно. Не гадайте, що щастя людське прип'яте на воловоді, воно висить на волосочку, може навіть на павутинці (Б. Лепкий).
2. розм. Той, хто водить вола (волів), доглядає за ними.
Чоловік .. рівним, ніби заведеним, проте далеко чутним голосом закликає люд: – Гей, коноводи, воловоди, гречкосії, .. селяни, городяни! .. Сходьтеся на забаву! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)