волока
ВОЛО́КА, и, ж.
1. заст. Мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.
Онучі, постоли, волоки Шпурлялись (І. Котляревський);
Волоки – вовняні мотузки, якими зав'язують постоли (І. Франко);
Постоли розбилися і тримаються лишень на самих волоках (У. Самчук);
Денис Іванович виразно побачив її ноги; зашнуровані перехрестям волок, вони під колінними ямками закінчувались двома вузликами (М. Стельмах).
2. В Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусі в другій половині XV – XVII ст. – ділянка землі площею близько 16,8 га.
У другій половині XV – першій половині XVII ст. панщина в Галичині і в Західній Волині доходить уже до одного – двох днів на тиждень з лану або волоки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)