воляка
ВОЛЯ́КА, и, ч.
Збільш. до віл¹.
Добрий воляка язиком, мов серпом, траву під зуби захоплює (Ганна Барвінок);
* У порівн. Переступив [Ковтун] з ноги на ногу і невдоволено сказав: – .. Людина, як воляка, мусить увесь вік гнути спину, слонятись, мучитись і не знати, для чого це (М. Івченко);
Ми грали в квача. Для цього треба мати .. гостре око, меткі руки, швидкі, як вітер, ноги і, головне, товсту, як у воляки, шкіру (А. Дімаров);
Через місяць заживає [виразка на нозі], тебе женуть на роботу, ти трудишся кiлька днiв, як воляка в плузi (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)