воняти
ВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм., рідко.
Те саме, що смерді́ти.
Увійшли до сіней, у яких було зовсім темно і страшно воняло торішньою гнилою капустою (І. Франко);
Миколка сiв до борщу до того... А борщ же той... аж воня [воняє], аж нудить кислятинням (А. Тесленко);
– Та що воно воняє у вас там смалятиною? Дихання просто забиває (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)