вороже

ВОРО́ЖЕ, ВОРО́ЖО.

Присл. до воро́жий 2.

Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні (Леся Українка);

До царя часто-густо прибували пани польські, що ворожо ставилися до Карла і до нового польського короля Станіслава Лещинського (Б. Лепкий);

– А хто там? – спитав [старий чоловік] переляканим і воднораз сердитим голосом. Вороже так (І. Багряний);

Карл-Йозеф подумав, що ніхто з них не має підстав так вороже до нього ставитись (Ю. Андрухович).

Значення в інших словниках

1. вороже — воро́же прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. вороже — Присл. до ворожий 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вороже — Воро́же, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. вороже — ВОРО́ЖЕ. Присл. до воро́жий 1. Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні (Л. Укр., III, 1952, 54); Колишні наймити, бідняки вороже ставилися до нього, до хаджі,.. рід якого.. тримав у своєму кулаці аули (Донч., І, 1956, 118).  Словник української мови в 11 томах