воронячий
ВОРО́НЯЧИЙ, а, е.
Прикм. до во́рон¹ 1 і воро́на 1.
Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець);
Оташ безтямно дививсь на стрілу з чорним воронячим оперінням і не знав, що з нею робити (І. Білик);
Наступна вороняча зграя нервовим галасом зреагувала на нього [Карла Йозефа], сполохано кружляючи довкіл мінаретів (Ю. Андрухович);
* У порівн. Розважливий Семашко відповів не зразу. Наморщив лоба, від чого дві чорні брови зійшлися над переніссям, як два воронячих крила (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)