ворохобник
ВОРОХО́БНИК, а, ч., розм.
Те саме, що бунтівни́к.
– І чого він ходить до мене, отой ворохобник? – промайнула думка в голові Макара Івановича (М. Коцюбинський);
– Треба скасувати будь-які поблажки для всіх, а ворохобників знайти – хоч не тепер, то в четвер (Ф. Бурлака);
Через ту подать та через примусовий продаж хліба найбільше невдоволених, а відтак і ворохобників (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)