ворітця
ВОРІ́ТЦЯ, тець, мн.
Зменш. до воро́та 1.
Хиляться ворітця – упали (П. Чубинський);
Ганя з Ясем бачили в вікно, як гості одчиняли ворітця, як йшли по доріжці, роздивляючись на всі боки (І. Нечуй-Левицький);
Заскрипіли ворітця, і почулося, як хтось до двора пішов, побренькуючи шаблею і острогами (Б. Лепкий);
Дівчина вже хотіла ступити на зелененьке, як мох, хоч і засмічене клаптями газет і трісками подвір'я, та в останню мить пройшла мимо похилених ворітець (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)