вотчинник

ВО́ТЧИННИК, а, ч., іст.

Власник вотчини (у 1 знач.).

– Бортного злодія не судять по праву, самі вотчинники призначають кару (Ю. Мушкетик);

На чолі господарства стояв господар-вотчинник (з наук. літ.);

Власник вотчини був зобов'язаний служити тому князю, на землях якого вона знаходилась, а без згоди членів свого роду вотчинник не міг її продати чи обміняти (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. вотчинник — во́тчинник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вотчинник — -а, ч., іст. Власник вотчини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вотчинник — ВО́ТЧИННИК, а, ч., іст. Власник вотчини. На чолі господарства стояв господар-вотчинник (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 447).  Словник української мови в 11 томах