воістину
ВОІ́СТИНУ, присл., ц.-с., уроч.
Дійсно, справді.
Багатство тематики, різноманітність жанрів і віршових форм його [І. Франка] поетичних творів воістину дивовижні (М. Рильський);
Війна продовжувалась .. Під ними [ворогами] ще стогнала земля. “Але нехай гримить і нехай шаліє! – думав Максим. – Воістину варто сім разів осліпнути, щоб лише раз прозріти!..” (І. Багряний);
Яке щастя мати друзів і могти для них пожертвувати життям! Воістину це дозволено тільки людям! (Ю. Винничук);
Сходи, та й весь будинок, освітлювалися лише свічками, яких було воістину безліч (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)