воїнство
ВО́ЇНСТВО, а, с., збірн., книжн., уроч.
Те саме, що ві́йсько; вояцтво.
Надута, горда, зла личина З великим воїнством [іде] (І. Котляревський);
Стоять вони [могили], як вічний пам'ятник древньому воїнству (В. Собко);
Густі брови хмуряться: отаман думу думає. Він ще раз оглянув своє воїнство (К. Гриб);
Один із найшанованіших та улюблених героїв, Святий Георгій, вшановувався не лише вищою знаттю та воїнством, а передусім широкими верствами населення (з наук. літ.).
(1) Христолюби́ве во́їнство, заст. – шаноблива або іронічна назва російської дореволюційної армії.
“Ну, тепер хоч починай хреститись до образів і за князів, і за архієреїв, і за христолюбиве воїнство! – подумав о. Артемій, – приніс нечистий оцього лиственського протопресвитера з дяків” (І. Нечуй-Левицький);
В усьому христолюбивому воїнстві панують німецькі різки-шпіцрутени, муштра, мордобій, тупа палочна [палична] дисципліна (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)