вруна
ВРУ́НА¹, врун, мн. (одн. вру́но, а, с.), с. г.
Те саме, що ру́но¹.
М'які, суцільні вруна .. одне за одним летіли з Варвариних рук на сортувальний стіл (О. Гончар).
ВРУ́НА², врун, мн. (одн. вру́но, а, с.), с. г.
Те саме, що ру́на³.
Гарні вруна сього року (Сл. Гр.);
– А може б, краще полями по врунах пройти зранку, а потім у Пожарський? – нерішуче запропонував Троша (Б. Антоненко-Давидович);
Рушили [батько з сином] польовою стежкою поміж озиминою, що густим вруном вкривала землю (О. Бердник);
Весна таки зламала зиму. Позаливала сонцем зелені вруна озимини, задзвеніла піснею у високості (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)