вруна
ВРУ́НА (УРУ́НА), врун, мн. (одн. вру́но, а, с.), с. г.
1. Густі сходи посівів; руна.
Гарні вруна сього року (Сл. Гр.);
Уруна вкриті білосніжним пухом. Що проти місяця іскриться, ніби Сріблисте море (Рильський, І, 1956, 436);
Колихає колгоспним вруном Сизо-зелена далина (Мал., III, 1957, 246).
2. Густа вовна з овець.
М’які, суцільні вруна.. одне за одним летіли з Варвариних рук на сортувальний стіл (Гончар, Таврія.., 1957, 106).
Словник української мови (СУМ-11)