вручений
ВРУ́ЧЕНИЙ (УРУ́ЧЕНИЙ), а, е.
Дієпр. пас. до вручи́ти 1.
Один сувенір і справді лишився не вручений (О. Чорногуз);
У грамоті тільки раз, і то на початку, згадувався Виговський, що йому по смерті Хмельницького всі справи вручені, далі ж грамота була крутійська, її можна було притулити до будь-якого “новообраного” гетьмана (Ю. Мушкетик);
// вру́чено, безос. пред.
Слава Аллаху, що хоч в останню мить усе вияснилося і листа буде вручено за призначенням (В. Малик);
Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою (Конституція України).
Словник української мови (СУМ-20)