втілювати
ВТІ́ЛЮВАТИ (УТІ́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВТІ́ЛИТИ (УТІ́ЛИТИ), лю, лиш, док., що, у чому і в що.
Здійснювати, реалізувати в конкретній формі певну думку, задум і т. ін.; виражати в матеріальній формі.
Поняття національної ідеї М. Грушевський втілює в органічній концепції, проводячи суцільну лінію в українській історіографії (з наук. літ.);
Ідеї він мав, хоч не міг поки що втілити їх у життя, а фразами так щедро сипав, ніби ті запаси були невичерпні (О. Чорногуз);
Певний, що ви мене зараз не осудите, що я ваші таємні, але благородні бажання втілив у політичну вимогу (Т. Осьмачка);
Свої глибокі думки П. Тичина втілив у класичні рамки сонета (з навч. літ.);
// Бути виявом, вираженням чого-небудь; відбивати в собі.
Для мене ті захмарні верховини .. втілювали в собі величний епос нашого походу (О. Гончар);
Безмірно вражав цей сірий холодний камінь, що силою людського таланту втілив .. незабутні риси героя-бійця (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)