вуздечка
ВУЗДЕ́ЧКА (рідше УЗДЕ́ЧКА), и, ж.
Частина збруї – ремені з вудилами та поводами, які надягають на голову коневі чи іншим їздовим тваринам, щоб управляти ними.
Аби вуздечка, а кінь буде (Номис);
Орлик вхопив гетьманового коня за уздечку (Б. Лепкий);
Яків торкнув уздечкою, і кінь поніс його в село (М. Стельмах);
* Образно. Вперше подумала [Дзякунка] про невістку погано: “Ба, як швидко придивилася. Для такої треба добру вуздечку...” (Григір Тютюнник);
Тагорова молитва служила йому за вуздечку, якою посмикував то вправо, то влiво (Р. Федорів).
◇ Вдяга́ти / вдягну́ти вузде́чку див. вдяга́ти; Зірва́тися / зрива́тися з вузде́чки див. зрива́тися;
(1) Зна́йдеться вузде́чка на кого – можна буде приборкати, привчити когось до чого-небудь.
[Черепань:] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв);
Попуска́ти (розпуска́ти) / попусти́ти (розпусти́ти) ві́жки (поводи́, вузде́чку і т. ін.) див. попуска́ти¹;
Трима́ти у вузді́ (в узді́, у вузде́чці) див. трима́ти.
Словник української мови (СУМ-20)