вузлуватий
ВУЗЛУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має вузли (див. ву́зол¹ 1, 6, 7).
Лукія старанно розтирала їй набухлі синіми венами, наче вузлуватими вірьовками, старечі ноги (О. Донченко);
Міцних, вузлуватих, потрісканих рук Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук (М. Рильський);
Виганяв сіре та вузлувате стебло петрів батіг, по якому дряпались зрідка блакитні квіти (М. Коцюбинський).
2. Якуий має багато сучків.
– Здрастуй, Уляно Петрівно, – відповідає він, піднімаючи до козирка праву руку разом з вузлуватим ціпком (Д. Бедзик).
3. перен. Міцної будови; сильний, жилавий.
Ось сидить Святослав! Вузлуватий, широкий в плечах, трохи незграбний (С. Скляренко);
// Незграбний, непропорційний.
Збуджені раптом з холодного сну, дзвони хрипло кричали і гнали вперед вузлуваті фігури, покручені непомірною працею (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)