вусань
ВУСА́НЬ (рідко УСА́НЬ), я́, ч.
Чоловік з великими вусами.
Пасько Нестір, довгий, чорнявий вусань, повз двір ідучи, гукнув до старої (К. Гордієнко);
В загоні Руднєва справді всі стали вусанями (П. Воронько);
Поруч з Славиком сидить її, Мар'янин, батько – круглоголовий кремезний вусань з густими, ще зовсім чорними бровами (О. Гончар);
– Вйо, вйо, соколики! – підбадьорився вусань обіцянкою. – Ви гарно, пане, вдумали (Василь Шевчук);
Так часом сивий інвалід Охоче вухо прихиляє До мови юних усанів, Дарма що вік його відцвів (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
Словник української мови (СУМ-20)