відбитий
ВІДБИ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до відби́ти.
Він підніс праву руку, на якій бракувало двох пальців – великого і вказівного, відбитих колись на ковадлі недотепою помічником (Д. Бедзик);
Раптом м'яч, відбитий нашим захистом, дивно проплив у повітрі через усе поле (Ю. Яновський);
Хлопці підхопили Оленєва на руки й понесли в дот, щойно відбитий у ворога (П. Автомонов);
Кожне слово команди, кожна відбита годинником секунда назавжди карбується тобі в пам'ять (О. Гончар);
І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього і назад вертає відбитий від себе блиск (М. Коцюбинський);
Яснозорі води, Одбите в них святе лице природи, Заквітчана берегова трава (М. Рильський);
Прекрасний Києве, .. Стоїш ти гордий на горі, Відбитий в чистому Дніпрі (Є. Фомін);
На лиці в нього відбита школярська ніяковість і .. блазенська покора (Іван Ле);
У мові відбита вся минувшина народу, його історія, його боротьба за найсвітліші людські ідеали (з наук.-попул. літ.);
// відби́то, безос. пред.
Вежу було відіпхнуто від стіни, ромеїв одбито (П. Загребельний);
Вночі атаку бандитів було відбито, і партизани вступили в село Дрозди (із журн.);
“Такого-то числа такого-то убито...” Яку трагедію в тім написі відбито, Хто був незнаний той, чи написав він сам, На страту ідучи, .. чи друг його й товариш, – Не знати (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)