відвалювати
ВІДВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДВАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док.
1. що. Перекидаючи або піднімаючи що-небудь важке, відсувати або відкидати вбік.
Парфен з розмаху заганяє лопату в землю, з люттю відвалюючи глибу за глибою (О. Гончар);
Андрій і собі причепився до каменя – і з невеликим трудом відвалили його (І. Франко);
Скільки йому треба було зусилля, щоб ослабілими руками одкрутить гвинти люка, а потім плечима одвалить тяжку кришку (В. Кучер);
// Відділяти, відколювати пласт, брилу і т. ін.
Молоток грав у руках, глибоко врізаючись у пласт і відвалюючи брили вугілля (із журн.);
// розм. Відокремлювати, відрізувати велику частину чого-небудь.
Той чоловік аж зігнувся до землі, а рало відвалює масну чорну скибу (Валерій Шевчук);
[Орися:] Адзез [адже ж] ти мені невеличкий сматоцок [шматочок хліба] одрізав, а собі – он який одвалив (Панас Мирний).
2. перен., розм., що. Давати що-небудь у великій кількості.
– Нам щодня по дев'ять цигарок відвалює [тюремне начальство] (М. Стельмах);
Кращими акустичними гітарами вважаються саме інструменти, зроблені в 40–50-х роках. Колекціонери відвалюють круглі суми за ці інструменти (з наук.-попул. літ.);
– Півсотні овець їм відвалив [пан], щоб мовчали... (О. Гончар).
3. перен., жарг. Іти, відходити геть.
– Чого треба? Ану одвалюй звідси! (О. Гончар);
Грузин ще трохи попфиркав і зі словами “Ночью в битовкє” відвалив (Ю. Андрухович).
4. перен., розм. Відходити, відпливати від пристані, берега, іншого судна (про судно).
Невеликий пором, на якому ледь розмістилися чотири машини, повільно відвалює від берега (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)