відвалювати
ВІДВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДВАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док., перех.
1. Перекидаючи або піднімаючи що-небудь важке, відсувати або відкидати вбік.
Парфен з розмаху заганяє лопату в землю, з люттю відвалюючи глибу за глибою (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 16);
Андрій і собі причепився до каменя — і з невеликим трудом відвалили його (Фр., VIII, 1952, 154);
Скільки йому треба було зусилля, щоб ослабілими руками одкрутить гвинти люка, а потім плечима одвалить тяжку кришку (Кучер, Дорога.., 1958, 125);
// розм. Відокремлювати, відрізувати велику частину чого-небудь.
[Орися:] Адзез [адже ж] ти мені невеличкий сматоцок [шматочок хліба] одрізав, а собі — он який одвалив (Мирний, V, 1955, 232);
*У порівн. Денис Середа говорив, наче скиби, важкі, злежалі, відвалював своїм плугом від толоки (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 204).
2. перен., розм. Розщедрившись, давати що-небудь у великій кількості.
— Нам щодня по дев’ять цигарок відвалює [тюремне начальство] (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 235);
— Півсотні овець їм відвалив [пан], щоб мовчали… (Гончар, Таврія.., 1957, 35).
Словник української мови (СУМ-11)