відвикати

ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін.

1. Утрачати звичку до чого-небудь, розучуватися робити що-небудь.

– Я тобі, Григорію, раджу: .. від беззаконня пора відвикати (О. Гончар);

Живучи в городі, він так одвик од сього простору польового, од сього повітря свіжого, що він, наче зачарований, ішов... (Панас Мирний);

– За час дванадцятилітньої військової служби відвик я від праці на ріллі (І. Франко);

Хвилюватись одвик, Хоч робота складна (П. Воронько).

2. від кого – чого. Забувати кого-, що-небудь, не спілкуючись, перебуваючи далеко.

Ти пишеш, що ти одвикла од мене (М. Коцюбинський);

– Я відвик від цієї усмішки, встиг забути цей погляд... Як давно ми не бачились? (із журн.).

Значення в інших словниках

1. відвикати — відвика́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відвикати — -аю, -аєш, недок., відвикнути, -ну, -неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися. || від кого. Ставати далеким, чужим, забувати кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відвикати — ВІДВИКА́ТИ (утрачати звичку робити що-небудь, бувати десь і т. ін.), ВІДЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ВІДУ́ЧУВАТИСЯ. — Док.: відви́кнути, відзвича́їтися, відучи́тися. — Признатися — відвик я від хліборобства (М.  Словник синонімів української мови
4. відвикати — ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися. — А я тобі, Григорію, раджу:..  Словник української мови в 11 томах