відвикати

ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися.

— А я тобі, Григорію, раджу:.. Від беззаконня пора відвикати (Гончар, Тронка, 1963, 94);

Живучи в городі, він так одвик од сього простору польового, од сього повітря свіжого, що він, наче зачарований, ішов… (Мирний, IV, 1955, 212);

— За час дванадцятилітньої військової служби відвик я від праці на ріллі (Фр., II, 1950, 273);

Хвилюватись одвик, Хоч робота складна (Воронько, Три покоління, 1950, 10);

// від кого. Ставати далеким, чужим, забувати кого-небудь.

— Від такої думки я став відвикати від тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 333);

Ти пишеш, що ти одвикла од мене (Коцюб., III, 1956, 190).

Значення в інших словниках

1. відвикати — відвика́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відвикати — -аю, -аєш, недок., відвикнути, -ну, -неш, док., від чого і з інфін. Утрачати звичку робити що-небудь, бувати де-небудь і т. ін.; відучуватися. || від кого. Ставати далеким, чужим, забувати кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відвикати — ВІДВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВИ́КНУТИ, ну, неш, док., від чого і з інфін. 1. Утрачати звичку до чого-небудь, розучуватися робити що-небудь. – Я тобі, Григорію, раджу: .. від беззаконня пора відвикати (О.  Словник української мови у 20 томах
4. відвикати — ВІДВИКА́ТИ (утрачати звичку робити що-небудь, бувати десь і т. ін.), ВІДЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ВІДУ́ЧУВАТИСЯ. — Док.: відви́кнути, відзвича́їтися, відучи́тися. — Признатися — відвик я від хліборобства (М.  Словник синонімів української мови