відвиклий

ВІДВИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до відви́кнути.

Сплигнувши з коня, наблизився до дівчини п’янковитою ходою вершника, відвиклого ходити по землі (Гончар, Таврія.., 1957, 378);

// У знач. прикм.

Одвиклими очима оглядав [М. В. Гоголь] свою стару квартиру — не тільки тому, що забув її за літо, а й тому, що сам став іншою людиною (Полт., Повість.., 1960, 487).

Значення в інших словниках

1. відвиклий — відви́клий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. відвиклий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до відвикнути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відвиклий — ВІДВИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до відви́кнути. Ганс Штор .. веде принцесу Елізу нагору до її покоїв, з суворою, старечою, одвиклою галантністю розчиняючи перед нею двері (В. Винниченко); Одвиклими очима оглядав [М.  Словник української мови у 20 томах