відгортати
ВІДГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГОРНУ́ТИ, орну́, о́рнеш, док.
1. що. Відкидати, відсувати що-небудь руками або за допомогою знаряддя.
Шестірний цідив юшечку, одгортав бурячки, цибулю, кріп (Панас Мирний);
Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на Півночі сніг (О. Гончар);
Андрійко Дорошко забіг у курник. Відгорнув підозрілу купу соломи .. в кутку (І. Цюпа);
// з чого, від чого. Переміщати волосся, коси і т. ін.
Вона .. одгортала волосся з чола (М. Коцюбинський);
Мати присіла до Миколи, гладить йому чоло, відгортаючи чуб (В. Барка);
– Ге-ге-ге! – аж схопився Григорко і відгорнув чуприну від вух (П. Козланюк).
2. що. Відхиляти край одягу, завіси і т. ін.
Вітер ріже осокою в очі, відгортає поли кожушка, здирає темно-синій берет (В. Винниченко);
Він обережно одгортав полу кожушини й, заглядаючи на груди, подовгу милувався з нього [жетона] (Г. Епік);
Юрко відгорнув край завіси й глянув у зал (О. Донченко);
// Відхиляти вбік від природного положення.
Калина відгортає рукою високі стебла (В. Козаченко).
3. кого, розм., рідко. Те саме, що відпиха́ти; відстороняти.
Радивон Михайлович розправив лікті і, легко одгорнувши набік своїх сусідів, зробив кілька кроків наперед (Г. Епік);
Рукою грубо .. відгорнув захисника, а той поточився серед хати (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)