відгортати
ВІДГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГОРНУ́ТИ, орну́, о́рнеш, док., перех.
1. Відкидати, відсувати що-небудь руками або за допомогою знаряддя.
Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку, одгортав бурячки, цибулю, кріп (Мирний, І, 1954, 234);
Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на півночі сніг (Гончар, Таврія.., 1957, 6);
Андрійко Дорошко забіг у курник. Відгорнув підозрілу купу соломи.. в кутку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 419);
// з чого, від чого. Переміщати в звичайне положення (волосся, коси тощо).
Вона.. одгортала волосся з чола (Коцюб., І, 1955, 370);
— Ге-ге-ге! — аж схопився Григорко і відгорнув чуприну від вух (Козл., Ю. Крук, 1957, 346).
2. Відхиляти край одягу, завіси й т. ін.
Він обережно одгортав полу кожушини й, заглядаючи на груди, подовгу милувався з нього [жетона] (Епік, Тв., 1958, 407);
Юрко відгорнув край завіси й глянув у зал (Донч., IV, 1957, 472);
// Відхиляти вбік від природного положення.
Калина відгортає рукою високі стебла (Коз., Вісімсот.., 1953, 122).
3. розм., рідко. Те саме, що відпиха́ти; відстороняти.
Радивон Михайлович розправив лікті і, легко одгорнувши набік своїх сусідів, зробив кілька кроків наперед (Епік, Тв., 1958, 447);
Рукою грубо.. відгорнув захисника, а той поточився серед хати (Лс, Міжгір’я, 1953, 335).
Словник української мови (СУМ-11)