відерце
ВІДЕ́РЦЕ, я, с.
Зменш.-пестл. до відро́ 1.
Та й пішли обоє [до криниці] І відерце, і віжечки Понесли з собою (Т. Шевченко);
Над верхнім краєм дошки прилаштовано бляшане відерце з водою (Ю. Яновський);
Услід мені візьміть Багряну орхідею у відерці (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)