відколи
ВІДКО́ЛИ.
1. присл. З якого часу.
– Відколи це ви, колего, почали добачати користь у нашій праці? (М. Коцюбинський);
– Відколи це ти таким розумним став? (Григорій Тютюнник);
– Це відколи? – Артур вдав занепокоєння. – Відтепер, – гордо сказала вона (Ю. Андрухович).
2. присл., рідко. З якої вже пори, з якого вже часу; давно.
– Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема! (Марко Вовчок);
– Відколи пашпорта не переміняв!! – не випускаючи з рук паперу, дивувався голова (Панас Мирний).
3. спол. Уживається на початку підрядного обставинного речення часу при вказуванні на дію, від якої починається дія, виражена в головному реченні; з того часу як.
Відколи Зоня з Юзею перейшли на “ти”, у їх приязні непомітно, але хутко сталася зміна (Леся Українка);
Одколи приїхала з Києва Мар'яна, у тихому закутку як рої загули (С. Васильченко);
Минуло два дні, відколи серед пустинної тундри став мисливський намет (М. Трублаїні).
Словник української мови (СУМ-20)