відколюватися
ВІДКО́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДКОЛО́ТИСЯ, олю́ся, о́лешся, док.
1. Відокремлюватися, відпадати від чого-небудь розколотого, тріснутого.
Як частина сухаря як-небудь одколювалася, то дід дуже довго кутуляв її у роті, перекидаючи з одного боку на другий (Панас Мирний);
Досить було цій одній крижині одколотись, рушити, загинути, як прокидається, приходить у рух все громаддя криг (С. Скляренко);
Слідом гунула, одколовшись від берега, велика брила рудої землі (П. Колесник).
2. Відпадати від чого-небудь (про щось приколене).
Приколотий до дошки оголошень папірець із повідомленням про збори давно вже відколовся й загубився (із журн.).
3. перен. Пориваючи з ким-небудь стосунки, віддалятися; виходити з якої-небудь групи, об'єднання і т. ін.
Довго тримати страйк було трудно, жар проходив, велика група одкололась, розпочала заняття (С. Васильченко);
І чому гетьман допускає ті наїзди-приїзди москалів, якщо поклав одколотися од них (Ю. Мушкетик);
// Залишати кого-, що-небудь, відходити від когось, чогось.
Почувала себе такою чужою, такою самотньою дуже, наче враз одкололась од світу цілого (М. Коцюбинський);
Коли трохи згодом, обравши зручний момент, він одколовся від гурту і попрямував до своєї кімнати, його відсутності так ніхто й не завважив (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)