відлюдок
ВІДЛЮ́ДОК, дка, ч.
Те саме, що відлю́дник 1.
– Зоставайтесь в мене, доки схочете, бо я не звична жити в самотині якимсь одлюдком, як чернець у скиті (І. Нечуй-Левицький);
Жаль мені, що я мушу таким відлюдком жити, що з мене нема користі ні людям ні собі (Леся Українка);
У школі Мурга був відлюдком, егоїстом (Д. Бедзик);
Отак би у своїй хутірській шкаралупці дожив би він одлюдком до мирних днів, може, дотягнувся б і до свого раю, аби не лихий випадок (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)