відлюдок

ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКО розм., СИЧ розм., ДИКУ́Н розм., ВОВКУЛА́КА зневажл., ВОВКУЛА́К зневажл. Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О. Кобилянська); Одгородився (Рогуля) високим тином.. від людей, а люди прозвали його відлюдком (Ф. Малицький); А скупак відлюдьком був, не ходив нікуди (Д. Павличко); — А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хаті (Панас Мирний); У дворі в Івана завжди.. панувала.. тиша.. А ще — лад і чистота, їх самітник Іван пильнував навдивовижу (В. Логвиненко); — Одного ніяк не доберу: за що вона тебе, безлюдька, покохала? (Ю. Шовкопляс); (Горпина (тягне Василя за руку):) Люде добрі, подивіться на оцього сича! (М. Кропивницький); На мене, маленького дикуна, справило все це (князівський маєток) надзвичайне враження (С. Васильченко); — Зіслали (Густава) в батьківський Доренбург, живе тепер там вовкулакою (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. відлюдок — відлю́док іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. відлюдок — -дка, ч. Те саме, що відлюдник 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлюдок — ВІДЛЮ́ДОК, дка, ч. Те саме, що відлю́дник 1. – Зоставайтесь в мене, доки схочете, бо я не звична жити в самотині якимсь одлюдком, як чернець у скиті (І.  Словник української мови у 20 томах
4. відлюдок — див. відлюдкуватий  Словник синонімів Вусика
5. відлюдок — ВІДЛЮ́ДОК, дка, ч. Те саме, що відлю́дник 1. Жаль мені, що я мушу таким відлюдком жити, що з мене нема користі ні людям ні собі (Л. Укр., V, 1956, 67); У школі Мурга був відлюдком, егоїстом (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 51).  Словник української мови в 11 томах
6. відлюдок — Відлюдок, -дка м. = відлюдник.  Словник української мови Грінченка