відлюдок
ВІДЛЮ́ДОК, дка, ч. Те саме, що відлю́дник 1.
Жаль мені, що я мушу таким відлюдком жити, що з мене нема користі ні людям ні собі (Л. Укр., V, 1956, 67);
У школі Мурга був відлюдком, егоїстом (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 51).
Словник української мови (СУМ-11)