віднині
ВІДНИ́НІ, присл.
З цього часу, від цієї пори; відтепер.
– Наталю знаю я не віднині. Вона добра й гарна людина (О. Кобилянська);
[Мазайло:] Серце – це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу! (М. Куліш);
Краще багато торгувати, ніж багато воювати. Однині од татарських ташів до козацьких хуторів простеляться мирні тропи (М. Нагнибіда);
Префект Том .. подумав передусім про аварів: віднині .. вони найлютіші вороги імперії (Д. Міщенко).
◇ (1) Відни́ні [й] дові́ку (рідше до гро́бу):
а) ніколи (в майбутньому).
Співає народна дума: Що та слава славна Не вмре, не поляже Однині й довіку (Панас Мирний);
– Нехай же знов моя коса чорніє, мов жалоба! Я сеї барви не зміню віднині вже до гроба [гробу] (Леся Українка);
б) назавжди.
– Будь, – кажу [чоловікові], – ти проклят однині й довіку (І. Нечуй-Левицький);
[Деїфоб:] Ну, пам'ятай, як тільки Бог звелить сказать “не згода”, – до тебе ймення зрадниці пристане віднині і довіку (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)